Меню
Команда
Клуб
Результати
Уболівальнику
Преса

Бомбардири
1. Кобзар - 6
2. Ляшенко - 2
3. Войтіховський - 2
4. Хагназарі - 2
5. Климець - 1
6. Сад - 1
7. Рябов - 1
8. Цюпа - 1
9. Кучеренко - 1

Огляд матчу

23 тур

Волинь - 1:2 - Металург Д
Голи
Сачко ’38 (пен)Косирін ’11 (пен)
Чечер ’57
Склади команд
Романенко
Поляков
Гащин (Коц ’61)
Ковалюк
Соколенко
Герасим’юк
Ряхн
Девіч (Товкацький ’68)
Максимюк
Пищур (Алозі ’18)
Сачко
Дишленкович
Бусаїді
Чечер
Не
Грубеліч
Полянський
Гомес (Приємов ’84)
Ткаченко
Рістич (Мельник ’59)
Аліуце (Акопян ’90)
Косирін
Судді
Головний арбітр: Деревинський (Київ)
Асистенти: Пушенко, Якименко (обидва - Київ)
Делегат ФФУ: Попов (Київ)
Жовті картки
Соколенко ’19
Ряхн ’64
Коц ’87
Дишленкович ’27
Червоні картки

Статистика:
Удари (“в рамку”): 12 (7) – 8 (6).
Кутові: 4 – 5.
Моменти: 6 – 5.

Перед обома командами перед звітною грою стояло лише одне завдання – перемога. “Металургу” вона потрібна була для того, щоб на ділі підтвердити своє прагнення до боротьби за зону єврокубків. А “Волині”, з чим уже напевно слід змиритися, три очки потрібні були для того, аби стабілізувати своє місце у середині турнірної таблиці, адже і до зони вильоту зовсім недалеко. Про серйозність намірів лучан свідчило повернення на роботу головного тренера Волині Віталія Кварцяного. Відчуваючи свою потрібність команді він просто утік з лікарні на тренування своєї команди. Віталій Володимирович навіть встиг до гри з “Металургом” прийняти кілька кадрових рішень. За провальну гру в Полтаві з команди були відраховані Борис Чеботарь і Сергій Гончаренко.
Початок матчу засвідчив бажання обох команд перемогти. І лучани, і донеччани більше уваги приділяли атакуючим діям, тому цікавих миттєвостей у грі не бракувало.
Першими ініціативу захопили господарі. Капітан “Волині” Сачко вже у першій десятихвилинці мав дві нагоди, аби вивести свою команду вперед. Спочатку він самотужки прорвався у штрафний майданчик гостей і, “продавивши” Бусаїді пробив по воротах. Дишленкович забрав м’яч без проблем. За кілька хвилин хтось із захисників донеччан, намагаючись заблокувати удар Гащина з лінії штрафного майданчика, просто вдарив півзахисника “Волині” по нозі. Штрафний з вигідної точки пробивав Сачко, але відправив м’яча у стінку.
Гостям перша атака вдалася лише на 11-й хвилині, проте вона виявилася результативною. Рістіч, скориставшись провалом у захисті “Волині”, вибіг на побачення із Романенком. Голкіпер у підкаті спробував вибити м’яч в гравця, однак Рістіч впав. Арбітр матчу призначив 11-метровий (далеко не 100-відсотковий), який чітко реалізував найкращий бомбардир донеччан Косирін. Після голу почався відкритий футбол, і якби форварди обох команд діяли точніше, то рахунок міг би бути великим. На 16-й хвилині по воротах гостей ефектно через себе пробив Пищур. М’яч просвистів поруч зі стійкою. У відповідь Аліуце самотужки просто пошматував правий фланг оборони “Волині” і видав відмінну передачу на Косиріна. Олександру залишалося лише підставити голову, але він зробив це так, що м’яч пролетів повз ворота Романенка. Потім подібна ситуація ще кілька разів повторювалася у першому таймі, та Косирін у відповідальний момент не те що не міг пробити по воротах, а й хоча б як слід прийняти м’яч. До завершення першого тайму залишалося не так вже й багато часу, і “Волинь” почала підключати до своїх атак великі сили, створюючи часом справжню паніку в захисних порядках гостей. Як наслідок після прострілу Девіча у свої ворота м’яч зрізав хтось із захисників донецької команди, але Дишленкович зреагував. Та все ж одна з таких масованих атак виявилася голевою. У власному штрафному майданчику металургівці нечемно повелися із Сачком, і арбітр призначив другий пенальті у матчі (здається, знову спірний). Сачко сам його і реалізував. У кінці тайму пристрасті на полі розгорілися не на жарт. А почалося все з атаки “Волині”. Максимюк мав можливість вийти сам на сам із Дишленковичем. Коли Роман прокинув м’яча повз останнього захисника, той просто вдарив його ззаду по ногах. Свисток арбітра промовчав. Натомість гості пішли в контрнаступ. “Волинь” оборонялася у меншості, а Максимюк так і залишився лежати поблизу воріт “Металурга”, аж поки суддя не зупинив гру уже через порушення правил поблизу штрафного майданчика “Волині”. Цей момент не залишився без уваги у тренерському штабі лучан і футболістів команди. Почався навіть якийсь “рух” між лавами тренерів “Волині” і “Металурга”. Та цього разу пристрасті швидко вгамувалися. З новою силою вони розпалилися вже у доданий час, коли у центрі поля почалася штовханина між гравцями обох команд. Арбітр, який втратив контроль над ситуацією, дав свисток на перерву, аби не продовжувати далі з’ясовування стосунків. Та якщо гравці припинили суперечки і мирно пішли з поля, то між представниками тренерських штабів ледь не зав’язалася бійка при вході у тунель стадіону. У ситуацію змушена була втрутитися міліція.
Одразу по перерві емоцій стало поменше, а от гра ще більш поцікавішала. На 47-й хвилині Аліуце небезпечно пробив по воротах Романенка, і м’яч пролетів над поперечиною. Лучани у боргу не залишилися. За мить Герасимюк після дотепної передачі від Алозі гарматним пострілом з метрів тридцяти поцілив у правий нижній кут воріт “Металурга”. Дишленкович зреагував і відбив м’яч на кутовий.
Цікавий момент трапився на 56-й хвилині. “Волинь” заробила небезпечний штрафний поблизу воріт донеччан. Максимюк обводить ударом стінку, і м’яч не без труднощів відбиває Дишленкович. Чітко грає на добиванні Ряхн. Але порадіти естонський легіонер “Волині” встиг не багато. За мить арбітр сигналізує про відміну взяття воріт, вгледівши в цьому моменті офсайд.
Не встигли лучани відійти від цього розчарування, як за якихось півхвилини прийшло нове. Гості провели швидку контратаку, і Гомес метрів з 25 технічно пробив у дальній від Романенка кут воріт. У цьому епізоді голкіпер лучан свою команду врятував, перевівши м’яч на кутовий. Однак вже після подачі від прапорця Романенко програв верхову боротьбу Чечеру і гості знову вийшли вперед. В кінцівці матчу Віталій Кварцяний пішов ва-банк, випустивши на поле третього нападаючого – Василя Товкацького. Він значно додав гостроти в діях нападу “Волині” і сам двічі намагався вразити ворота суперника, однак Дишленкович цього вечора діяв бездоганно, двічі витягуючи “мертві” м’ячі.

Степан МАТВІЇВ:
– Дуже приємно бачити Віталія Володимировича на своєму тренерському містку. Ви знаєте, тренерська робота – ну її в баню. Я ще молодий, але тут – рік за п’ять, напевно, а то й – за десять.
А щодо гри… Просто я радий, що дійсно ми цю серію безвиграшну перервали. Задоволений результатом, задоволений грою, але ще є над чим працювати. Самі бачили, скільки невикористаних моментів було. Нічого, зараз знаходимо спільну мову. Якщо в такому напрямку будемо рухатися далі – буде порядок.
– Коли ви йшли на перерву, то підійшли до суддів і щось із ними активно обговорювали…
– Це нормальна реакція…
Віталій КВАРЦЯНИЙ:
– Ми переживаємо кінцівку 2005 року і початок 2006 так, як я собі уявляв. Ми не можемо здивувати вболівальників. Команда послаблена, її потенціал згасає, підняти його дуже важко. Ми нікого не придбали. Всі гравці, яких ми взяли, звичайно, гарантували, що нас не підведуть. Але, як бачите, підводять. Після гри у Полтаві, яку дивився на касеті, я відрахував Гончаренка і Чеботаря. Краще пізно,ніж ніколи. Сьогодні я відрахую Гащина, Полякова і Романенка. Мені не подобається їхня віддача, як вони грають без патріотизму. Якби хтось з них зіграв на зборах хоч одну гру так, ми б їх не взяли. Не потрібно нам мізки пудрити, ми поставимо “дубль” і будемо грати.
Трагедії немає – життя триває. Я після трьох поразок поспіль сказав, що ми можемо вилетіти. І нам потрібно зберегти команду. При такій організації справ, коли всі думають тільки лише про вибори, а не про футбол, команда сама собою ніколи не даватиме результату. Ні Кварцяний, ні Мінотті ні Трапатонні – ніхто її не врятує. Але, я відчуваю, все як мало бути, так це все і йде. Повірте, з нашого боку немає якоїсь нещирості. Тренерський склад робить свою справу на совість. Але футболісти втратили своє обличчя. Тепер важко їх налаштувати, і повернути на належний професійний рівень. Ми сподівалися, що ми наберемо сім очок і збережемо команду. Але дії футболістів були незрозумілі. Якщо навіть вони це робили несвідомо, а просто їм бракувало майстерності. Особливо коли забивали другий м’яч. Романенко забрав руки, Соколенко забрав голову,а Гащин стояв на штанзі і тримався за неї, не стараючись вибити м’яч. Хіба так грають, коли нам треба хоча б по одному очку набирати, аби врятувати вищу лігу для Луцька? Не скажу, що в мене є претензії до всіх, але 70 відсотків футболістів грали незрозуміло. Хай не дурять мене і вас. Буду ставити молодь, яка хоче грати. А раз вони не хочуть, то хай закінчують.
– Коли ви потрапили на лікарняне ліжко, футболісти обіцяли “кістьми лягти” у Полтаві, ось і сьогодні вони лягли кістьми не в ту сторону.
– Не вірте футболістам. Я не завжди відношуся до людей з культурним фоном, але без фальші. А коли працюєш і відчуваєш, що немає відвертості і у футболістів немає нічого святого… Але я не звинувачую сьогодні команду. Я, думаю, це відчув кожен тренер. Сьогодні ми не повинні були програти. Половина гравців пішки закінчували матч. Хоча підготовка у них хороша. На зборах всі працювали відмінно. Але вони повинні були не так закінчувати гру. Можна програти і 1:5, але по іншому. Це буває і з такими грандами як “Барселона” і “Реал”.

Сергій КРАЙВАНОВИЧ